Із запереченням істини філософія заперечується як різновид розумової діяльності людини. Тоді її можна підводити під поняття літературна творчість чи міфологія та тому подібне, характеризуючи виключно властивостями літератури чи чогось подібного. Наприклад, поділяючи її на сюжети, жанри, стилі та тощо.
Прикладом, що ілюструє критерій об’єктивності істини, може послужити твердження «Земля кругла». Дане знання задається самим об’єктом і є прямим відображенням його властивостей. Отже, абсолютно різні критерії являють собою базові властивості істини.
Конкретна істина – це істина, у якій правильно відображено сутність певних явищ і тих конкретних умов, у яких ці явища розвиваються. Із аналізу абсолютної і відносної істини випливає вчення про конкретність істини. Нормативного ставлення до істини – істина недосяжна, проте важливим є не її отримання, а лише рух до неї. У давньогрецькій філософії висловлювалися також погляди на істину, які були протилежні поглядам Платона й Арістотеля, і сформувались в окремий напрям – скептицизм. Форми раціонального пізнання – поняття, судження, умовиводи дають можливість знайти закономірності в розвитку природи і суспільства. Мислення, тобто процес активного відображення дійсності.
У прадавні часи люди вважали, що Земля є площиною, оскільки далекі мандри були тоді неможливі ні землею, ні водою, а горизонт здавався певною досяжною межею. Для тих людей і для того часу те, що Земля є площиною, було абсолютною істиною. І це навіть можна довести за допомогою математичних формул.
Знаки зодіаку, яким у житті все потрібно планувати
Специфіка наукового мислення, навпаки, має визначатися через схему зв’язку слова i образу, слова i мислення, де мисляча iстота (iстота, що здатна цілеспрямовано змiнювати саму себе) яка має мову перебуває у зв’язку з об‘єктивною дiйсністю. Дійсність може навіть розглядатися в якості окремого знаряддя зміни уявлень такого суб’єкта, що принципово не відрізняє її за своїм впливом на суб’єкта від слів, символів та знакових систем. Загалом теорія дескрипцій обгрунтовує процедуру вилучення з мови описових виразів за допомогою логічних переформулювань речень. Така процедура формує новий тип визначень-описів, які мають іншу логізовану (пропозиційну) структуру.
Тому в греків не було розриву з релігійним культом, а для філософа важливішим був перш за все пошук ідеальної єдності, безумовної істини поза культом, тобто в загальнім язичницькім натуралізмі і ще вище. В релігії та філософії греків давньої форми не існувало відмінності між фізичним та метафізичним, тільки вже після виникає свідомість їхньої відмінності, а також спроби об’єднання. А тому безпосередня інтуїція, аналіз та синтез є складовою істини. З точки зору суб´єктивно-ідеалістичного емпіризму, істина -це або відповідність мислення відчуттям суб´єкта (Юм, Рассел), або співпадання ідей з намаганнями людини досягти успіху (прагматизм), або ж взаємоузгодженість відчуттів (Мах, Авена-рIVс). Неопозитивісти вважають за істинність узгодженість речень науки з чуттєвим досвідом.
Прагматизм, або практика
У них представлена модель світу, відповідна того, яким він здається, а не яким є насправді. Але незважаючи на це, вона принесла чималу практичну користь. За допомогою карт Птолемея вірно передбачалися різні астрономічні події. Об´єкт пізнання (наприклад, держава) можна розглядати з точки зору загальних, сутнісних ознак, на відміну від конкретної держави, яка має притаманні тільки їй, історично зумовлені ознаки. Це дає підстави для висновку, що загальне положення є істинним лише у конкретних просторових і часових межах, за якими воно як певна абсолютна істина стає хибним знанням. Наприклад, судження про температуру води, за якої вона перетворюється на пару, дорівнює 100 °С, є істинним лише тоді, коли атмосферний тиск становить 760 мм.
Гегель виділяє три сходинки діалектичного методу, які діють у розвитку як загальнолюдського, так і індивідуального мислення і проявляються у кожному конкретному пізнавальному аналізі, утворюючи при цьому потрійну єдність. Першою сходинкою «логічного» діалектичного методу, на думку Гегеля, є розсудок. Розсудковий – це підлеглий, але необхідний https://my-kiev.com/news-companies/krasota-i-zdorove/yak-vikoristovuvati-smakovi-retseptori-yazika-z-metoyu-shudnennya-35119.html бік діалектичного мислення. Другою сходинкою діалектичного методу в Гегеля є негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. Третя сходинка – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Саме в цьому останньому вияві діалектика як метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості.
Передумови виникнення постмодерністської епістемології. Постмодерністська інтерпретація пізнавального дискурсу. Зміна фундаментальних ідеалізацій класичної епістемології. Настанови антифундаменталізму, антилогоцентризму, антирепрезентативізму і орієнтація на вільне культивування людської суб`єктивності. Переосмислення концепції суб`єкта пізнання як атомізованого індивіда. Визнання багатофакторності і нелінійності детермінації розвитку науки.
Головне питання своєї гносеологічної концепції – про джерела та межі пізнання – І. Кант сформулював як питання про можливості апріорних синтетичних суджень, які дають нове знання у кожному з трьох головних видів знання – математиці, теоретичному природознавстві та метафізиці як пізнанні істинно сущого. Кант досліджував три головні характеристики пізнання – чуттєвість, розсудок і розум. Він вважав природним, фактичним та очевидним станом мислення діалектику, оскільки існуюча логіка не спроможна задовольнити актуальних потреб у сфері розв’язання природничих та соціальних проблем.
Критерієм істини не може бути публічне або загальне визнання. Якщо яку – то інформацію поділяє більшість, то це не означає, що на їхньому боці істина (забобони). Як показує історія, істина спочатку є власністю чи однієї людини, або невеликого кола однодумців, але рано чи пізно стає надбанням більшості. Способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування – на емпіричні й теоретичні.
Причетність людської душі миру ідей зв’язує душу з істиною. Взагалі проблема взаємозв’язку смислу і значення, які визначають єдність та змінність знання визнається центральною не тільки в аналітичній філософії. В межах останньої приймається положення, що функція пізнання полягає в створенні упорядкованої структури знаків, яка дозволяє людині цілеспрямовано, ефективно, розумно діяти. Іншими словами, пізнання формує системність, цілісність свідомості.